Національний природний парк «Верховинський» — це найбільш віддалений і важкодоступний куточок Українських Карпат, де на площі понад 13 700 гектарів збереглися праліси, субальпійські луки та витоки Білого й Чорного Черемошів. Тут на поверхню виходять найдавніші метаморфічні породи, а поруч із рідкісними видами рослин і тварин живе справжня гуцульська культура.
Парк створений у 2010 році саме для охорони унікальних природних комплексів Чивчинських і Гринявських гір. Сьогодні він поєднує сувору красу високогір’я з можливістю спокійного відпочинку, наукових досліджень і знайомства з традиціями, які майже не змінилися століттями.
Відвідувачі знаходять тут і тишу для реабілітації, і маршрути різної складності, і відчуття, що час зупинився серед смерекових лісів і полонин.
Як з’явився цей куточок незайманої природи
Ідея охороняти Чивчино-Гринявські гори виникла ще в 1930 році, коли гринявський надлісничий Я. Тюркот запропонував створити тут природний резерват. У кінці 1930-х польський ботанік Б. Павловський склав список 18 найцінніших ділянок, які потребували захисту. У 1960-х ініціативу підхопив професор С. М. Стойко, а пізніше науковці неодноразово наголошували на необхідності заповідного статусу.
У 1997 році з’явилися ландшафтний заказник «Чивчино-Гринявський» і гідрологічний заказник на Чорному Черемоші. Остаточно національний природний парк «Верховинський» створили Указом Президента України від 22 січня 2010 року № 58. Спочатку площа становила 12 022,9 га. У 2021 році указом Президента № 2/2021 додано ще 1695,5 га, і нині територія сягає 13 718,4 га — майже як площа Ліхтенштейну.
Парк розташований у Верховинському районі Івано-Франківської області, на землях колишніх Голошинської та Зеленської сільських рад, із адміністрацією в присілку Печіще села Верхній Ясенів. Саме віддаленість і важкодоступність зберегли ці ландшафти майже без людського втручання.
Геологічні таємниці та унікальні ландшафти
НПП Верховинський — єдине місце в Українських Карпатах, де на поверхню виходять найдавніші метаморфічні утворення, перекриті палеозойськими та мезозойськими осадовими породами. На схилах хребтів можна побачити юрські вапнякові брили, що створюють екзотичні скелясті краєвиди. Геологічно територія належить до північно-західної частини Мармароського кристалічного масиву.
Тут беруть початок дві річки — Білий і Чорний Черемош. Рельєф стрімкий, із зубчастими гребенями, шпилями і скелями. Особливу увагу привертає полонина Палениця — одне з найвищих плоскогір’їв України, а також геологічна пам’ятка «Скала Баби» на горі Команова: вертикальні кам’яні скелі висотою близько 12 метрів. З гори Чивчин (1766–1769 м) відкривається круговий краєвид на Чорногору, Роднянські Альпи та Гриняви.
На території збереглися історичні кляузи — греблі для сплаву лісу часів Австро-Угорщини. Найвідоміші — кляуза Балтагур (1880 рік) і кляуза кронпринца Рудольфа (1879 рік). Вони стоять як мовчазні свідки епохи, коли ліс сплавляли гірськими річками.
Багатство флори і фауни, яке дивує навіть досвідчених натуралістів
Флора парку нараховує близько 978 видів рослин. Ліси займають понад 90 % території, переважно смерекові праліси, які на висоті 1500–1550 м переходять у субальпійський пояс із сосною гірською, ялівцем сибірським і зеленою вільхою. Тут зростає понад 64 види рослин, занесених до Червоної книги України, серед них айстра альпійська, аконіт Жакена, гвоздика гарна (єдине місцезростання в Україні), елізанта Завадського.
Тваринний світ представлений 1058 видами. Серед хребетних — 23 види риб, 11 земноводних, 6 плазунів, понад 120 птахів і близько 50 ссавців. У Червоній книзі України — 83 види, зокрема бурий ведмідь, рись, кіт лісовий, беркут, глухар, тетерук. У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли на одній із фотопасток у заповідній зоні зафіксували одразу рись і ведмедя в одному кадрі — рідкісне свідчення стабільності екосистеми.
Особливо цінні праліси та висячі болота, які майже не зустрічаються в інших частинах Українських Карпат. Саме тут збереглися осередки корінних смерекових фітоценозів реліктового характеру.
Гуцульська душа парку: культура, що живе поруч із пралісами
Верховина — столиця Гуцульщини. Навколо парку досі живі традиції писанкарства, різьблення по дереву, ткацтва, виготовлення трембіт і ліжників. У музеях можна побачити справжні гуцульські ґражди, сироварні та навіть будинок-музей фільму «Тіні забутих предків».
Мінеральне джерело Буркут в урочищі Штефулець відоме ще з XIX століття. Саме тут лікувалася Леся Українка. Вода має особливий смак — «кислий, винний», як кажуть місцеві. Поруч збереглися сліди старих штолень і полонинського господарства.
За моїм досвідом використання цього парку протягом місяця влітку, найсильніше враження залишає не лише природа, а саме поєднання дикої краси з живими гуцульськими звичаями. Взимку тут особливо атмосферно під час різдвяних обрядів, коли в селах звучать колядки, а в горах лежить глибокий сніг.
Практичний гід: маршрути для початківців і досвідчених
На території парку промарковано 9 еколого-пізнавальних маршрутів загальною протяжністю близько 189 км. Серед найпопулярніших:
