Бориславський історико-краєзнавчий музей зберігає голос міста, яке колись давало світові п’ять відсотків нафти. Тут у тісних залах зібрані рештки мамонта, дерев’яна бочка-кадуб, знаряддя либаків і картини, писані озокеритом. Кожен експонат розповідає про людей, які жили між свердловинами і Карпатами.
Музей відкриває не лише промислове минуле, а й трагічні сторінки — підвали колишньої катівні НКВС, світлиці політв’язнів і героїв. Для гостей це місце, де історія стає відчутною: можна торкнутися інструментів нафтовиків і побачити, як виглядав Борислав сто років тому.
Сьогодні заклад працює як живий осередок громади — з тимчасовими виставками, зустрічами та екскурсіями для школярів і дослідників. Саме тут найкраще зрозуміти, чому Борислав називають нафтовою колискою України.
Будівля з темним минулим і новим життям
Ошатний будинок на вулиці Тараса Шевченка, 75 у центрі Борислава колись належав нафтовій фірмі «Фанто». У 1939–1941 роках тут розташовувався відділ НКВС. У підвалах загинули щонайменше сорок чотири людини. Меморіальна таблиця на фасаді нагадує про ті події.
Після війни приміщення служило ЗАГСом, відділом соцзабезпечення, навіть товариству «Меморіал». 26 лютого 1993 року міська рада ухвалила рішення про створення Історико-краєзнавчого музею міста Борислава саме в цій будівлі. Рішення підтримав тодішній завідувач відділу культури Андрій Спас і місцева громада.
Попередник музею з’явився ще 20 березня 1986 року з нагоди 600-річчя Борислава. Вчитель біології Микола Крижанівський на громадських засадах збирав експонати разом із музейною радою. Спочатку колекцію розмістили в костелі (тепер храм Святої Анни), що викликало суперечки. У жовтні 1989 року культову споруду повернули громаді, і музей фактично припинив роботу. Фонди переїжджали з місця на місце і частково постраждали.
У 1995 році до колекції додали матеріали з колишнього Музею нафтової і газової промисловості. Так народився сучасний заклад, який сьогодні налічує понад п’ять тисяч предметів і займає одинадцять залів.
Природні дива та давні сліди життя
Природничий відділ займає дві зали. Тут зібрані мінерали Прикарпаття, зразки флори і фауни. Три діорами — «На водоймах», «У передгір’ї Карпат» (з 3-D ефектом) і «На високогір’ї Карпат» — створюють відчуття, ніби стоїш серед гірських лісів.
Найдавніші свідки — викопні рештки мамонта кайнозойської ери. Поруч лежать знаряддя первісних людей, фрагменти давньоруського крученого браслета, срібна гривна, хозарська сокира XII століття і хрест-енколпіон. Середньовічна дерев’яна бочка-кадуб висотою 1,3 метра, видовбана з цільного стовбура діаметром 80 сантиметрів, вражає своєю простотою і міцністю.
Тут же можна побачити дерев’яну віялку початку XIX століття, знаряддя бджільництва і ткацтва бойків, лемків і гуцулів. Ці предмети нагадують, що до нафтового буму край жив землею і лісом.
Чорне золото Борислава в музейних залах
Найяскравіша частина історичного відділу присвячена нафті й озокериту. У період найбільшого розквіту — близько 1909 року — Борислав давав майже 5 % світової нафти. Свердловина «Ойл Сіті» сама видавала до трьох тисяч тонн на добу.
У залі стоять макети нафтових веж і ям-копанок, озокеритна вагонетка, інструменти либаків. Ці люди макали віхоть із кінського волосу або трави в лунки, збирали чорну рідину руками і носили на плечах до рафінерні. Поруч — гасові лампи, примус, пристрої для вичавлювання лляної олії й пошиття рукавиць.
Особливу цінність має картина німецького художника Ромуальда Волькеля «Старий Борислав» 1918 року. На ній — панорама міста з лісом вишок. Картини Павла Деленкевича, написані озокеритом і воском, додають унікального блиску. Портрет Йогана Зега — львівського фармацевта, який розробив промислове очищення нафти — нагадує про винахід, що змінив світ.
У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли група школярів після перегляду цих експонатів вперше зрозуміла, чому їхнє місто колись називали «українською Каліфорнією». Емоція була сильнішою за будь-який підручник.
Зали пам’яті: від репресій до героїзму
Меморіальний відділ займає шість кімнат, чотири з яких — у підвалі. Експозиція «Як Ви умирали, Вам дзвони не грали» присвячена жертвам НКВС. Тут зібрані документи, фотографії й особисті речі розстріляних.
Окрема світлиця розповідає про Стефана Коваліва — вчителя, директора школи, публіциста й краєзнавця. Його фото, рукописи й побутові предмети створюють відчуття живої присутності. Ще одна зала — світлиця Ірини Сеник, Героїні світу, політв’язня, вишивальниці й поетеси (1926–2009).
У 2013 році Юзеф Ліпман передав матеріали про Голокост у галицькому нафтовому басейні. У 2023 році Благодійний фонд «Коло» подарував експозицію «Українці — праведники Світу». Є також зала, присвячена сучасній війні — «Герої не вмирають».
Ці зали не залишають байдужим. Тиша підвалу і холодні стіни роблять історію фізично відчутною.
Практичний путівник для відвідувача
Музей працює з понеділка по п’ятницю з 9:00 до 17:30 (обідня перерва 13:30–14:00). У суботу та неділю — лише за попереднім записом. Телефони для зв’язку: 095 077 71 58 та 093 580 66 19. Електронна пошта: muzeumboryslav@gmail.com.
Вартість квитків коливається залежно від року, але зазвичай дорослий — близько 30 гривень, дитячий і учнівський — удвічі дешевше. Екскурсія для групи до 30 осіб коштує окремо.
Чек-лист перед візитом:
- Зателефонуйте заздалегідь, якщо плануєте вихідні або групу.
- Візьміть зручне взуття — підвали холодні, а поверхів кілька.
- Підготуйте питання про нафтову історію або конкретних людей — екскурсоводи охоче відповідають.
- Залиште час на виставкову залу — там часто змінюються експозиції місцевих художників.
- Після музею пройдіться до Аптеки-музею Йогана Зега в міському парку — це логічне продовження маршруту.
За моїм досвідом відвідування таких невеликих міських музеїв протягом місяця найкраще працює правило: приходити в будній день зранку. Тоді можна спокійно роздивитися кожен експонат без поспіху.
Поширені помилки та міфи про музей
Багато хто вважає, що в Бориславі є лише «нафтовий» музей. Насправді історико-краєзнавчий заклад охоплює природу, археологію, етнографію, репресії й сучасність. Музей нафти і газу — окремий, менший і розташований в іншій будівлі.
Інший міф — що музей «старий і занедбаний». Фонди постійно поповнюються: з’являються нові археологічні знахідки, картини, матеріали про сучасну війну. Виставкова зала щороку приймає 6–11 тимчасових експозицій.
Дехто думає, що підвали — лише «страшилка». Насправді меморіальний відділ оформлений з повагою і документальною точністю. Це місце пам’яті, а не сенсації.
Питання, які найчастіше ставлять гості
Скільки часу потрібно на огляд? Мінімум півтори-дві години, якщо хочете побачити всі зали. З екскурсоводом — близько двох годин.
Чи можна фотографувати? У більшості залів — так, без спалаху. У меморіальних кімнатах краще уточнити.
Чи цікаво дітям? Так, особливо природничий відділ і макети нафтових веж. Для молодших школярів екскурсоводи адаптують розповідь.
Як дістатися з Львова чи Трускавця? Маршруткою до Борислава, далі — кілька хвилин пішки від центру або маршруткою №797 від автостанції.
Чи є сувеніри? Невелика кількість листівок і буклетів. Основна цінність — сам досвід.
Музей сьогодні: живий простір громади
Бориславський історико-краєзнавчий музей не стоїть на місці. Він стає майданчиком для зустрічей, презентацій книг, виставок сучасних митців. Тут зберігають не лише минуле, а й формують пам’ять про сьогодення.
Для дослідників це джерело унікальних матеріалів про нафтовий промисел Галичини. Для місцевих жителів — місце, де можна показати дітям, ким були їхні прадіди. Для туристів — тиха, глибока альтернатива гучним курортам.
Коли виходите з будівлі на вулицю Шевченка, місто здається іншим. Вишки давно зникли, але їхні тіні лишилися в музейних залах. І поки ці зали відкриті, історія Борислава продовжує говорити.
