Красноїльськ розкинувся в долині річки Серетель серед зелених гір Чернівецької області, за вісім кілометрів від державного кордону з Румунією. Це селище з населенням близько одинадцяти тисяч мешканців, де більшість розмовляє румунською, зберігає унікальну суміш буковинських і молдавських традицій. Тут щороку в січні вулиці перетворюються на живий карнавал Маланки, а старі храми та праліси приваблюють тих, хто шукає тиші й автентики.
Назва місця виросла з давньої «Красної» — красивої землі, згаданої ще в грамотах XV століття. Сьогодні Красноїльськ стоїть на порозі можливого статусу міста, зберігаючи при цьому дух прикордонного селища з дерев’яними хатами під ґонтом і солоними джерелами. Саме тут природа, історія та культура сплітаються так щільно, що відчуваєш себе всередині живої легенди.
Де гори зустрічають кордон
Красноїльськ лежить у Чернівецькому районі на висоті близько 409 метрів над рівнем моря. Річка Серетель тече прямо через селище, а поруч беруть початок Білка Маре та Шикова. З півдня підступають схили гір, найвища з яких — Петроушка. До обласного центру Чернівців — трохи більше сорока кілометрів, до колишнього райцентру Сторожинця — близько двадцяти.
Околиці багаті на ліси. Ландшафтний заказник «Лунківський» охороняє ялиново-ялицево-буковий праліс, де окремі буки сягають двохсот років. Тут водяться олені, сарни, іноді трапляються ведмеді й рисі. Неподалік працює мисливське господарство «Зубравиця», де на волі живуть зубри. Солоне джерело на річці Солонець колись годувало торгівлю сіллю — курине яйце в ньому не тонуло, а вода залишалася на постійному рівні навіть у посуху.
Прикордонний пункт пропуску «Красноїльськ — Вікову де Сус» відкрився 2022 року. Він пропускає легковий транспорт і пішоходів, але вантажівки сюди не пускають. Дорога до кордону проходить через буково-смерековий ліс і відкриває панорами всієї долини. Саме ця близькість до Румунії формувала характер місцевих жителів століттями.
Від Красної до Красноїльська: сторінки історії
Перша письмова згадка про поселення датується 1431 роком. У грамоті молдавського господаря Олександра Доброго боярину Івану Купчичу підтверджувалося володіння половиною села від Красного. Деякі дослідники знаходять ще раніший слід — 1403 рік, коли той самий господар нагородив боярина Мудричку місцевістю Красний Потік.
У XVI–XVII століттях землі розділилися. Верхня частина стала Красною Путнянською, бо належала Путнянському монастирю. Нижню 1696 року придбав польський шляхтич Олександр Ільський. Від його прізвища й пішла сучасна назва. У XIX столітті тут оселилася німецька колонія, а в 1871 році через Красну Путну проїжджав румунський поет Міхай Емінеску.
Після Другої світової війни 1947 року дві частини об’єднали в один населений пункт. У 1968-му Красноїльськ отримав статус селища міського типу. З 26 січня 2024 року, згідно з новим законодавством, він став просто селищем. Зараз громада готує обґрунтування, щоб отримати статус міста — населення вже перевищує десять тисяч.
У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли туристи приїжджали сюди саме через згадку Емінеску й були вражені, наскільки мало змінився ландшафт за півтора століття.
Хто живе в Красноїльську сьогодні
За офіційними даними на початок 2022 року в селищі мешкало 10 444 особи. Місцеві жителі часто називають цифру ближче до одинадцяти тисяч. За переписом 2001 року понад 92 відсотки населення вказали румунську мовою повсякденного спілкування. Українська звучить значно рідше, хоча всі документи ведуться державною мовою.
Селище складається з кількох кутів — Верхня й Нижня Путня, Слатина, Тражани, Суса, Дялі. Кожен кут має власні звичаї й навіть трохи відрізняється костюмами під час свят. Основні заняття — сільське господарство, лісництво, деревообробка. Працює гімназія, кілька шкіл, лікарня й будинок культури. Багато хто працює за кордоном у Румунії чи Італії, але на свята повертається додому.
Молодь активно підтримує традиції. Костюми для Маланки важать до сімдесяти кілограмів і готуються місяцями. Жінки вишивають, чоловіки ріжуть деревину. Незважаючи на близькість кордону, селище зберігає спокійний ритм гірського життя, де сусіди знають один одного на кілька поколінь.
Маланка, що збирає тисячі
Тринадцятого й чотирнадцятого січня Красноїльськ перетворюється на один суцільний карнавал. Красноїльська Маланка — найбільша й найвідоміша на Буковині. П’ять кутів виряджають свої ватаги: молоді хлопці в масках з пап’є-маше, «ведмеді» в костюмах з очерету й соломи, «цигани», «жиди», «царі» й «цариці».
Головний персонаж — Ведмідь. Його костюм може важити сімдесят кілограмів, а рухи імітують важку ходу тварини. Циган веде ведмедя на ланцюгу. Хода починається у власному куті, потім усі спускаються долиною до центру селища. Біля селищної ради збирається кілька сотень учасників і тисячі глядачів.
Навіть під час повномасштабної війни традиція не перервалася. У 2025 і 2026 роках Маланку святкували попри всі обмеження. Місцеві кажуть: якщо не вийти з масками — рік буде невдалим. Туристи приїжджають спеціально на ці два дні, але місць у приватних садибах швидко не залишається.
Сакральні куточки та природні скарби
У центрі селища височіє велика мурована Покровська церква, освячена 1991 року. Її збудували в стилі бринковяну за проєктом Теодор Папашчіу та Аурела Боєску. Поруч стоїть значно старший храм Різдва Іоанна Предтечі 1792 року. Його звели на кошти боярина Александру Ільського. Товсті стіни, маленькі вікна-бійниці й дзвіниця-башта свідчать про оборонне призначення.
У куті Слатина з 1995 року діє жіночий монастир святого Івана Сучавського. Він ще будується, але вже приймає паломників. У Покровській церкві зберігається ікона Божої Матері, яка з 1995 року періодично «плаче» і, за свідченнями місцевих, має цілющі властивості.
Етнографічний музей у старому будинку під ґонтом зібрав предмети побуту, вишивки й інструменти. А в Красноїльському парку та біля джерела можна просто посидіти в тиші, слухаючи шум річки. Для любителів активного відпочинку — стежки до пралісу й можливість побачити зубрів у господарстві «Зубравиця».
Між селищем і потенційним містом
Зміна статусу з селища міського типу на селище у 2024 році відкрила шлях до можливого отримання міських прав. Громада готує документи для уряду. Статус міста змінить фінансування освіти й інфраструктури, але місцеві обережно зважують плюси й мінуси.
Економіка тримається на лісі, сільському господарстві та транскордонній торгівлі. Бази відпочинку серед гір пропонують скромні, але затишні умови. Протитуберкульозний диспансер і лікарня обслуговують не лише місцевих. Головна вулиця — Штефан чел Маре — носить ім’я молдавського господаря й тягнеться вздовж річки кілька кілометрів.
Прикордонне розташування завжди було і благословенням, і випробуванням. Контрабанда колись процвітала, але сьогодні пункт пропуску працює легально й прозоро. Дорога Т-2608 постійно ремонтується, і це покращує доступність.
Як потрапити і що варто знати гостю
Найзручніший шлях — з Чернівців автобусом або власним авто через Сторожинець. Залізнична станція Чудей розташована за шість кілометрів. Якщо плануєте перетинати кордон, перевірте режим роботи пункту пропуску — він працює з восьмої до двадцятої.
Чек-лист для поїздки:
- Перевірте прогноз погоди — у горах швидко змінюється.
- Замовте житло заздалегідь, особливо на Маланку.
- Візьміть готівку — не скрізь приймають картки.
- Підготуйте документи, якщо плануєте кордон.
- Одягніться зручно для прогулянок лісом.
- Поважайте місцеві звичаї: не фотографуйте людей без дозволу під час обрядів.
Найкращий час для природи — з травня по вересень. Для Маланки — тільки 13–14 січня. Взимку дороги можуть бути слизькими, але краєвиди засніжених гір варті того.
Поширені запитання про Красноїльськ
Чи можна перетнути кордон пішки?
Так, пункт пропуску «Красноїльськ — Вікову де Сус» дозволяє піше пересування. Потрібен закордонний паспорт.
Коли найкраще приїхати на Маланку?
Хода починається близько полудня 13 січня. Найяскравіше — після 15–16 години, коли всі кути сходяться в центрі.
Чи є готелі в самому селищі?
Класичних готелів майже немає. Працюють приватні садиби й бази відпочинку. Бронюйте заздалегідь через місцеві контакти або сайти.
Чи говорять українською?
Більшість мешканців вільно розуміють українську, але в побуті переважає румунська. Молодь і працівники закладів спілкуються двома мовами.
Що ще подивитися поруч?
Сторожинець з його парком, Чудей, а також румунські монастирі одразу за кордоном, якщо є час і документи.
Красноїльськ не кричить про себе гучними рекламами. Він тихо відкривається тим, хто готовий зупинитися, послухати річку й відчути, як століття живуть у кожній дерев’яній хаті й у важкому костюмі ведмедя. Тут кордон — не лінія розділу, а місце зустрічі культур, а гори — не просто декорація, а частина щоденного дихання.
