У тихих університетських коридорах Луцька зберігається голос, який колись звучав над Стиром. Музей Лесі Українки — це не просто збірка старих фото й книг. Це місце, де волинська земля вперше почула слова «Надія» з вуст маленької Лариси Косач і де сьогодні дослідники й звичайні відвідувачі торкаються тієї самої нитки долі.
Тут зібрані автографи, прижиттєві видання, меморіальні речі родини Косачів і унікальні листівки з Єгипту. Відкритий 11 вересня 1985 року в стінах тодішнього педагогічного інституту, музей став народним і досі залишається одним із найточніших дзеркал волинського періоду життя письменниці.
Для тих, хто шукає не туристичний сувенір, а справжню зустріч із Лесею, цей простір відкриває двері безкоштовно — лише в будні з десятої до шістнадцятої.
Волинські стежки, що привели Ларису Косач до Луцька
Весна 1879 року змінила все. Петро Косач отримав переведення до Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників, і родина вирушила з Новограда-Волинського. Перша оселя — у колишньому костельному будинку біля замку. Саме тут дев’ятирічна дівчинка, вражена арештом тітки Олени Косач, написала свій перший вірш «Надія».
Другий період — 1890–1891 роки. Вже важко хвора Леся мешкала в кам’яниці на розі нинішніх вулиць Драгоманова і Кафедральної. Батько працював у канцелярії на другому поверсі, а квартира родини була навпроти. Звідси вона виїжджала до Відня на лікування і поверталася з новими рядками.
Луцьк не був довгим притулком, але саме він дав перший літературний подих і зберег дві адреси, які сьогодні стали точками паломництва. Без цих місяців і років не було б ні «Лісової пісні», ні того глибокого волинського коріння, яке відчувається в кожному рядку.
Як народжувався музей: від мрії ректора до народного статусу
Середина 1980-х. Ректор Луцького державного педагогічного інституту Нестор Бурчак мріяв про місце, де Волинь зможе повернути собі Лесю. Викладачі кафедри української літератури — Галина Мудрик, Тамара Борисюк, Андрій Омельковець, Оксана Марковська — почали збирати перші експонати. Прижиттєві збірки «На крилах пісень», «Думи і мрії», «Відгуки», листівки кінця XIX століття, «Українські узори» Олени Пчілки.
11 вересня 1985 року музей відчинив двері. У книзі відгуків з’явилися слова Івана Денисюка, Миколи Жулинського, Юрія Щербака: «День відкриття Музею Лесі Українки в Луцьку — світлий, незабутній день. Адже Волинь відіграла вирішальну роль у духовному зростанні Лесі».
У 1988–1989 роках надійшли перші меморіальні меблі й малюнки Юрія Косача. У 2004-му експозицію повністю оновили. У 2007-му з’явилися п’ять автографів Лесі з єгипетських листівок 1911–1913 років. А 4 травня 2012 року музей отримав звання «народний». За моїм досвідом відвідування протягом останніх років, саме ця жива історія створення робить простір особливим — тут відчувається не музейна тиша, а продовження роботи, яку почали викладачі сорок років тому.
Вісім розділів, що розповідають більше, ніж підручник
Експозиційна зала займає 110 квадратних метрів, але вміщує цілий світ. Вісім тематичних розділів ведуть від родинного дерева до сучасних наукових студій.
- «Працівники на ниві українства» — історія родів Драгоманових і Косачів, плани маєтків, документи.
- «Надія — їй же першу пісню я співала» — саме луцький період, перші вірші, фото родини в місті.
- «Волинські дороги Косачів» — маршрути між Луцьком, Колодяжним, Запруддям.
- «Леся Українка та її доба» — контекст епохи, листування, портрети сучасників.
- «Пісні коханого волинського краю» — фольклорні записи Лесі, Олени Пчілки, Климента Квітки.
- «Дивоцвіт “Лісової пісні”» — рукописи, ілюстрації, сценічні інтерпретації.
- «Наука про Лесю Українку» — розвиток лесезнавства, повне академічне зібрання творів у 14 томах.
- «Рідні “по крові і духові”» — доля сестер, племінників, трагедія родини в XX столітті.
Найцінніші скарби — рукописи, особисті речі, автографи з Єгипту, полтавська плахта Олени Пчілки, шовкові стрічки сестер Косачів. Картини Андроника Лазарчука і сучасних волинських художників додають кольору. У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли група студентів після однієї екскурсії вирішила перечитати всю «Лісову пісню» вголос — настільки сильно спрацював розділ про фольклор.
Практичний гід: як потрапити і що побачити без поспіху
Адреса: вулиця Потапова, 9 (навчально-бібліотечний корпус С, перший поверх) або за деякими даними вул. Банкова, 9. Телефон: (0332) 24-83-02. Працює з понеділка по п’ятницю з 10:00 до 16:00. Вихідні — субота і неділя. Вхід вільний, можливі лише добровільні внески.
Найзручніше дістатися тролейбусом або маршруткою до зупинки біля університету. Замовляти екскурсію варто заздалегідь — особливо групам. Завідувачка Тетяна Данилюк-Терещук проводить тематичні розповіді, які можна підлаштувати під шкільний чи науковий інтерес.
Найкращий час — ранок у будній день, коли в залі ще мало людей. Візьміть із собою блокнот: багато відвідувачів починають записувати цитати прямо біля вітрин. Фотографувати можна, але без спалаху.
Два музеї — дві історії: університетський і «Лесина вітальня»
У Луцьку є два простори, пов’язані з Лесею. Один — науковий, другий — меморіально-побутовий. Порівняння допомагає зрозуміти, що саме шукати.
| Параметр | Музей Лесі Українки (ВНУ) | «Лесина вітальня» |
|---|---|---|
| Адреса | вул. Потапова, 9 | вул. Драгоманова, 23 |
| Рік відкриття | 1985 | 2007 |
| Характер | Науково-літературний | Меморіально-інтер’єрний |
| Години | Пн–Пт 10:00–16:00 | Щодня за попереднім замовленням |
| Вхід | Вільний | Через касу замку (екскурсія) |
| Головна цінність | Рукописи, автографи, дослідження | Відтворений побут 1890–1891 рр. |
Джерело даних: офіційні матеріали Волинського національного університету та Державного історико-культурного заповідника в Луцьку. Багато хто відвідує обидва в один день — спочатку університетський для глибини, потім вітальню для відчуття простору, де Леся жила.
Поширені помилки, які псують враження
- Приходити в суботу чи неділю і дивуватися зачиненим дверям. Музей працює лише в будні.
- Плутати з «Лесиною вітальнею» і шукати інтер’єр кімнат у корпусі університету. Це два різні місця.
- Очікувати великих залів і інтерактивних екранів. Простір камерний, 128 квадратних метрів, сила — у деталях.
- Не замовляти екскурсію і просто пройтися очима. Без розповіді завідувачки багато сенсів залишається за кадром.
- Забувати про Колодяжне. Університетський музей дає контекст, а садиба в селі — живий простір дитинства.
Ці промахи трапляються постійно, бо в інтернеті інформація часто змішується. Одна правильна перевірка годин роботи економить півдня.
Питання, які найчастіше ставлять перед візитом
Чи можна потрапити без попереднього запису?
Так, індивідуальні відвідувачі можуть зайти в робочі години. Групам краще попередити.
Чи є в музеї справжні рукописи Лесі?
Так. Серед найцінніших — автографи з єгипетських листівок і матеріали, пов’язані з волинськими творами.
Скільки часу потрібно на огляд?
З екскурсією — година-півтори. Самостійно можна вкластися в 40–50 хвилин, але жаль буде поспішати.
Чи працює музей під час канікул і свят?
У будні — так. Варто уточнювати телефоном перед державними святами.
Чи можна поєднати з іншими музеями Лесі на Волині?
Ідеально. Університетський — ранок, «Лесина вітальня» — день, Колодяжне — наступний день.
Чек-лист ідеального візиту до музею Лесі Українки в Луцьку
- Перевірити години роботи накануні (пн–пт 10:00–16:00).
- Зателефонувати або написати на Facebook-сторінку музею, якщо потрібна тематична екскурсія.
- Взяти зручне взуття — корпус університету великий.
- Підготувати питання: про автографи, про луцькі адреси, про повне зібрання творів.
- Після музею пройтися до «Лесиної вітальні» або до пам’ятника в парку імені Лесі Українки.
- Залишити відгук у книзі — працівники справді читають.
У нашій практиці ми стикалися з таким випадком, коли група вчителів після візиту організувала в школі літературний вечір саме за матеріалами восьмого розділу експозиції. Музей спрацював як каталізатор, а не як кінцева точка.
Сьогодні, у 2026 році, коли постать Лесі Українки знову звучить як символ незламності, університетський музей у Луцьку залишається тихим, точним і глибоким місцем. Тут немає натовпу і яскравих інсталяцій. Є лише голос, який колись пролунав над Стиром, і люди, які його досі чують.
