Буштино

Буштино

Буштинська гімназія-інтернат

На березі річки Тиси, у мальовничому селищі Буштино, в рекреаційній зоні, де працівниками колишьої лісової дирекції насаджено понад тисячі рідкісних кущів і дерев, розташована Буштинська гімназія-інтернат.

Довгий і складний шлях становлення і розвитку пройшла Буштинська гімназія-інтернат: спочатку – дитячий будинок, далі восьмирічна школа-інтернат, середня школа-інтернат і зараз – гімназія гуманітарного профілю для здібних дітей сільської місцевості.

Рисунок3В 1954 році влітку тишу Тополівки (Гандалу), тишу рекреаційної зони порушили радісні веселі дитячі голоси Мукачівського дитячого будинку, який за рішенням обласної Ради було переведено з Мукачева до Буштина, у приміщення колишньої лісової дирекції. Дітбудинівці приїхали з своїми вихователями, працівниками кухні, господарниками. Їм було виділено 6 га орної землі, сад, приміщення для коней і корів. Діти разом з дорослими вели своє господарство, обробляли землю, забезпечували себе продуктами харчування. Директором дитбудинку був досвідчений педагог, прекрасний організатор Турок Степан Юрієвич.

Рисунок2

Більшість вихователів були вихованцями цього ж дитбудинку, тому добре розуміли дітей, любили їх, допомагали в усьому.

Яскраві особистості вихователів того періоду – Демко Магдалина Іванівна, Савляк Магдалина Юріївна, Ісак Софія Іванівна – залишилися прикладом для всіх наступних поколінь вихователів школи-інтернату.

Але в дитбудинку не було школи, діти навчалися в Буштинській середній, що було незручно для дітей, що не давно змогли створити монолітній, дружній дитячий колектив.

Тому Турок Степан Юрієвич у 1959 році підняв клопотання перед обласним виконавчим комітетом про створення на базі дитбудинку загальноосвітньої школи-інтернату.

В цьому ж 1959 році за рішенням обласного виконавчого комітету, наказом обласного відділу народної освіти було організовано Буштинську школу-інтернат.

Рисунок4

На початок навчального року школа додатково поповнилася 63-ома дітьми напівсиротами та дітьми з багатодітних сімей.

В цьому ж 1959 році колектив поповнився і новими педагогами Фозекош Магдалина Іванівна – математик, понад 30 років віддала школі-інтернату, Фозекош Омельян Павлович – історик – понад 30 років працював в школі-інтернаті – вчитель історії, старший вихователь, заступник директора по навчально-виховній роботі. Коршинський Михайло Юрієвич – старший вихователь школи-інтернату. Солонець Валентина Василівна – заступник директора по навчально-виховній роботі. Савлян Олександр Петрович – фізик школи-інтернату.

Рисунок5

В 60-і роки в школу-інтернат прибули посланці Східної України, молоді спеціалісти Мирна Віра Никифорівна, Муха Тетяна Степанівна, Мешталь Марія Мусіївна. Понад 30 років вони віддали учням школи – інтернату, сотням дітей дали міцні знання, турботу, тепло і добро своїх сердець

В ці ж роки розпочали свою роботу в школі музиканти Петій Степан Михайлович та Петій Марія Михайлівна.

У 1961 році в школі розпочали роботу молоді спеціалісти Болдирєва Олена Валер’янівна та Головач Мотря Василівна. Своєю сумлінною працею, енергією, ентузіазмом вони пожвавили роботу колективу.

Рисунок6

У 1969 році завдяки клопотанню директора школи, було дозволено будівництво нового навчального корпусу. Не було забезпечення фондами будівельних матеріалів, але завдяки ентузіазму, працелюбності директора школи, завдяки великій допомозі всього колективу у 1976 році було збудовано новий навчальний корпус, з сучасними навчальними кабінетами, великою їдальнею, спортзалом.

В 70-80 роках в педагогічний колектив школи-інтернату влилося ряд хороших молодих спеціалістів.

Випускник Прилукського педагогічного інституту вчитель праці і креслення – Прокопенко Микола Олексійович, Гогна Іван Васильович, Шеньо-Попович Ольга Степанівна, Ониськів Наталія Володимирівна. Любов до дітей, їх розуміння, любов до професії педагога характерна для всієї їх педагогічної діяльності.

Сьогодні вони носять високе звання “вчитель-методист”, є гордістю і надією школи.

У 1972 році, після переходу Фозекоша О.П. на посаду директора Буштинської середньої школи, заступником директора по навчально-виховній роботі було призначено Болдирєву Олену Валер’янівну, старшим вихователем – Головач Мотрю Василівну.

Маючи досвід виховательської та учительської роботи, вони були ініціаторами нових цікавих справ у навчально-виховній роботі.

Рисунок7

Школа-інтернат стала єдиною дружньою сім’єю людей різних поколінь: ветерани праці, юні вчителі, які колись були учнями школи, вихованці.

Всіх об’єднувала єдина мета – досягти вершин освіченості, культури, вчитися і вчити.

Буштинська школа-інтернат в районі і області була на хорошому рахунку. Вчитися в інтернаті стало престижно, сюди намагалися поступити і ті діти, що мали обох батьків, але хотіли одержати хорошу освіту.

У 1979 році в зв’язку з виходом на пенсію Турка Степана Юрієвича, директором школи було призначено Терещенка Віктора Григоровича, а у 1980, в зв’язку з від’їздом Терещенка В.Г. за межі області, директором школи-інтернату було призначено заступника по навчально-виховній роботі Болдирєву Олену Валер’янівну, яка працювала в цій школі вже 20 років.

Заступником по навчально-виховній роботі було призначено Головач Мотрю Василівну, а старшим вихователем Фейшуша Михайла Михайловича.

Педагогічний колектив давав учням міцні знання з основ наук, випускники систематично поступали у вищі учбові заклади, навчатися в інтернаті стало престижно.

Учні любили свою школу, їм було затишно і тепло: тепло від щирості і доброти педагогічного та обслуговуючого персоналу; тому і через багато років всі випускники школи завжди тяглися сюди, як в рідний дім, в щасливу і радісну оселю свого дитинства, своєї юності.

Школа-інтернат продовжувала свій ріст, свій розквіт. З року в рік зміцнювалася матеріальна база школи. Було побудовано спортивні майданчики, покрито їх бітумним покриттям, завезено дитячі ігрові споруди за рахунок заводу “Електроавтоматика”.

Школа-інтернат одна із перших перейшла на навчання дітей – шестирічок, для них було створено всі умови.

Одна з перших в районі, школа перейшла на кабінетну систему навчання: з усіх основних дисциплін було створено кабінети, оснащено їх новими меблями, технічними засобами навчання, унаочненням.

В зміцненні матеріальної бази, школа-інтернат одержувала допомогу від обласного відділу освіти, від завідуючого відділом інтернатних установ Децика Романа Андрійовича. Завдяки його допомозі матеріальна база школи зміцнювалася щорічно. Шефами школи-інтернату був завод “Електроавтоматика”.

Капітальні та поточні ремонти школи проводилися при великій допомозі заводу “Електроавтоматика”.

Педагоги 80-их років: Орос Магдалина Степанівна, Смирнова Магдалина Іванівна, Андришин Ніна Дмитрівна, Лазар Ганна Василівна, Лісна Ганна Семенівна, Шкрюба Петро Федорович, Гелетей Юлія Василівна, Кириченко Олена Олександрівна – ці педагоги багато років чесної праці віддали дітям школи-інтернату. Розуміючи її специфіку, віддавши дітям тепло своїх сердець, знання, Вміння, материнську ласку.

В післяобідній час вихователі вели своїх вихованців по невідомим дорогам етики, естетики: засобами музики, живопису і літератури, виховували в дітях кращі моральні риси, були завжди в пошуку нових шляхів і методів впливу на дитячу душу.

За 40 років понад тисячу випускників вийшло із стін Буштинської школи-інтернату, всі вони влилися в дружню сім’ю народу України, набули різних професій, стали хорошими працівниками.

Серед них є інженери, лікарі, вчителі, працівники сільського господарства, торгівлі, працівники лісової промисловості, військові офіцери. Багатьом випускникам рідна школа прищепила любов до найблагороднішої, найпрекраснішої професії – професії вчителя.

Вчителями стали Оля Гарастей, Попович Олена, Довганич Терезія, Фіцай Аня, Нінчак Олена, Богдан Марія, Бенца Марія, Мацола Аня, Бенчак Марія, Дочинець Оксана, Дочинець Оля, Поп Нанія, Бігун Оля.

Вчителі нашої школи – наші учні: Білич Г.М., Герич Т.М., Мовнар О.М., Томишинець Ю.В., Томишинець Н.В., Томишинець В.С., Попович О.В., Азарій М.М., Немеш Н.М., Доля Г.В., Роман М.П., Рошко М.Ф., Синетар Н.І., Міклош К.Е., Керестей Я.І., Мучичко Я.І., Терпак О.В., Попович Н.В. Наші випускники вміють працювати з дітьми, люблять школу, дітей. В майбутньому вони стануть ядром педагогічного колективу, ініціаторами гімназії, її майбутнім.

Школа пишається спеціалістами не педагогами, які зайняли вагоме місце в житті України: Берча Василь Васильович – полковник міліції, Рак Василь Дмитрович – фінансист, Бонгар Іван Васильович – інженер, Лукач Іван Іванович – податківець, Голубка Степан Михайлович, Голубка Іван Михайлович – вчені, Шимоновська Маріанна, Мункачі Катерина, Петій Аеліта – музиканти.

У 1989 році в зв’язку з тим, що в школі була хороша матеріальна база та знаючий міцний педагогічний колектив, з ініціативи та при допомозі завідуючого відділом інтернат них установ управління освіти Децика Романа Андрійовича, Буштинську школу-інтернат за рішенням обласного управління освіти було переведено із неповносередньої у загальноосвітню середню школу – інтернат.

В школі вже були старшокласники, працювати стало важче, але цікавіше, результати роботи стали вагоміші. Колектив почав працювати над підняттям школи на новий вищий етап.

У 1990 році було розроблено Концепцію диференційованого навчання і було створено класи вирівнювання, організовано роботу за варіативними програмами, поглиблене вивчення окремих предметів.

Бо уже в цей час було ясно, що єдина технологія навчальних планів не враховує індивідуальних можливостей учнів, поза увагою залишаються музика, живопис, графіка, театр, хореографія, не формується основа філософських поглядів.

Звідси починається практицизм, бездуховність – і нарешті відсутність справжньої інтелігенції. Все це штовхнуло колектив на реорганізацію загальноосвітньої школи-інтернату на гімназію гуманітарного профілю.

Йшов колектив до створення гімназії 5 років.

Директором школи-інтернату Болдирєвою Оленою Валер’янівною було розроблено Концепцію гімназії гуманітарного профілю. Було створено класи вирівнювання, для гімназії відібрано здібних дітей, з першого класу було введено вивчення двох іноземних мов, після обіду діти обов’язково мали займатися в музичній, хореографічній, театральній, художній студіях, гуманітарні предмети викладалися за поглибленими програмами, приймалися учні в гімназійні класи на конкурсній основі.

Основне завдання гімназії – виховання нової української інтелігенції, виховання висококультурної, високоосвіченої, всесторонньо розвинутої особистості, ріст інтелектуального потенціалу суспільства.

У 1992-1993 навчальному році за рішенням районної адміністрації (Банка В.М.) та за вказівкою управління освіти (Децика Р.А.) Буштинську школу-інтернат було реорганізовано у Буштинську гімназію гуманітарного профілю.

В цей важкий період становлення гімназії велику методичну допомогу директор школи Болдирєва Олена Валер’янівна одержувала від завідуючого інтернатних установ Дерика Р.А. та інспектора Ситара І.Д. Індивідуальні консультації, поради, добре організовані семінари директорів, заступників шкіл нового типу вели гімназію до утвердження, до успіху.

Методичними порадами, літературою, розробками багато допомогла колективу Децик Ганна Дмитрівна, яка в Інституті удосконалення вчителів керувала відділом шкіл нового типу.

Основне ядро педагогічного колективу гімназії – педагоги школи-інтернату, які понад 20-30 років віддали своїй школі, стояли у коренів її становлення.

В ході роботи гімназії, в період її заснування та її становлення, в ході науково-методичної роботи в школі викристалізувалися неординарні особистості педагогів і завідуючі кафедр: вчитель-методист Герич Т.М., вчитель-методист Деяк О.В., Вчитель-методист Попович О.С., Олійник І.С., Олійник М.І., старший вчитель Дудаш С.Й., старший вчитель Мучичко О.І., Білич Г.М., Мовнар О.М., вчитель-методист Ониськів Н.В., Петій С.М., Петій М.М., Крупко В.М.

Це ядро педагогічного колективу, педагоги – однодумці, які поведуть гімназію до її розвитку, до її розквіту, до її майбутніх звершень.

У 1995-1996 навчальному році директором гімназії-інтернату було призначено Паша Івана Івановича.

Енергійний, працьовитий, молодий директор з бажанням, ентузіазмом продовжував далі розбудову української гімназії, засновану попереднім директором Болдирєвою О.В.

Заступником Івана Івановича став хороший організатор, педагог, який любить і розуміє дітей, вміє працювати з колективом Серюга Василь Михайлович.

Найголовніше, що Іван Іванович та Василь Михайлович зрозуміли і сприйняли Концепцію гімназії, стараються примножувати її успіхи, з перших днів уболіваючи за її розквіт, її майбутнє.

Гімназія почала виходити на досить високий рівень. Почали з’являтися перші переможці районних та обласних предметних олімпіад.

Кириченко Рустам – став переможцем Всеукраїнського конкурсу-огляду на кращий твір “Село моє – для мене ти єдине”.

В Києві хлопчика було нагороджено цінним подарунком, медаллю та грамотами.

Учениця 10-го класу Веклинець Валентина була учасницею Всеукраїнської олімпіади з української мови та літератури і зайняла призове місце.

4 учнів зайнявши перше місце в районі, стали учасниками обласного конкурсу Міжнародної акції знавців української мови, а учениця 3-го класу Крупко Ірина на обласному конкурсі зайняла І місце і стала учасницею Всеукраїнського конкурсу знавців української мови. Майже всі випускники гімназії продовжують навчання.

Це все результат майстерності педагогів, результат естетичної науково-методичної роботи серед педагогів і учнів, результат поглибленого вивчення предметів гуманітарного циклу.

В 2006-2007 навчальному році директором гімназії було призначено Орос Олену Федорівну, яка до того працювала на посаді заступника по навчальній частині.

Рисунок8

В гімназії створена і діє система роботи з науковою, творчою, спортивною, обдарованою молоддю. Учні Сабляш Яна, Лисько Василь, Підлужний Павло стали призерами IV етапу Всеукраїнських олімпіад. Вчителі Мучичко О. І., Чегіль Н. В., Довганич М. В.

У Малій академії наук України кожного року пишуть роботи гімназисти і їх праця оцінюється високими призовими балами.

За останні роки значно покращилась матеріально-технічна база гімназії. Класи – кабінети оснащені новими меблями.

Кабінет інформатики – новими комп’ютерами.

Зроблено ремонт спортзалу, корпусу №2, парадного входу до гімназії.

Все, що робиться у гімназії, робиться для того, щоб покращити умови проживання та навчання учнів.

Рисунок9

Колектив гімназії міцний, спроможний з кожним роком підіймати педагогічну майстерність, аби знання, уміння і навики дітей з кожним роком зростали, аби учні скрізь могли захистити високе звання гімназиста, аби міцніла і розвивалася перша в районі гімназія.