Буштино

Буштино

Буштино

Буштино (до 1995 року — Буштина; угор. Bustyaháza) — селище міського типу в Тячівському районі Закарпатській області.

Історія

Буштино виникло в середині ХІV століття. Спочатку воно знаходилася в урочищі Долина, а потім її мешканці переселилися на урочище Горб, де проживають і в даний час.
12744680_1693652067548166_8899593374334918915_n

У 1373 році угорський король Людовік І подарував Буштино синам волоського воєводи Балка Іванові і Драгові. Документи 1389 року згадують її як власність трансільванського царя Драга; а 1480 року – як маєток феодала Бертолона Драгарі.
12791122_1693651760881530_5085385614348241445_n

У ХІV – XV ст. у селі проживало українське та угорське населення. За правовим становищем воно спочатку було вільним, займалося землеробством і тваринництвом, випасаючи вівці і велику рогату худобу на полонинах, що належали общині.

12794356_1693651527548220_5911503200569644741_n

Поступово землі селян захоплювалися феодалами, на початку XVII ст. вони стали залежними від правителя Хустського замку та Костелівської казенної домінії. Кріпаки Буштина обробляли шість земельних наділів (телеків) = 32 гольди = 16 гектарів. За це вони щороку, 11 листопада, від кожного наділу давали правителю Хустського замку шкуру куниці, коблик (100 кг) вівса, підводу сіна, 11 динарів, щотижня привозили до панського двору по одній підводі дров, а в дні релігійних свят вносили 24 яйця і 12 динарів.
12794459_1109845002380591_4851608098281905148_n

Отже, панщинні повинності, натуральний та грошовий податки складали 6 кобликів вівса, 6 підвід сіна, 144 яйця, 138 динарів грішми і 312 підвід дров.

За переписом 1715 року в Буштині нараховувалося 25 селянських господарств (22 угорські і 3 українські сім’ї ), у користуванні яких знаходилося 98 гольдів (49 га) орної землі і 49 косашів (площа, яку викосить косар за 1 день), з’явилися буйволи. Двопільна система обробітку землі була панівною. Поле кожного селянина ділилося на 2 частини: царина (хліби, сінокоси) та толока (пасовища).
12799340_1693652110881495_6691282891189035257_n

У 1792 році королівська соляна комора (домінія) уклала договір із сім’єю поміщика Телекі про передачу в її розпорядження ділянки землі в Буштині (на березі річки Тиса), де розпочалося будівництво складу для солі, корчми і м’ясної лавки.

Сіль, добута на шахтах Округлої (біля Тячева), Шандрова (Олександрівки) завозилась підводами у складські приміщення Буштина. Сюди на плотах доставлялась і сіль із Солотвини. Із кріпаків створилися загони плотарів (бокорашів), які на плотах сплавляли ліс до Вілока, а звідти до Угорщини (Токай, Солнок, Сегедин).
12717946_1693651834214856_885449487781162554_n

Буштино, навколо якого знаходилися великі лісові масиви, з кінця ХVІІІ ст. стала перевалочною базою для транспортування кругляка. По річках Тересві і Тереблі ліс сплавлявся до Буштина, а звідси Тисою в Угорщину. В селі була створена лісова управа, яка підпорядковувалася Мармарош – Сігетській дирекції державних маєтків і займалася лісорозробкою, обробкою деревини та її транспортуванням.
12795413_1693651667548206_7683941400037584200_n

Після придушення революції 1848 року, селянам Буштина за урбаріальною реформою було виділено значно менше сільськогосподарських угідь, ніж вони мали до революції. Кращі землі, пасовища і ліси залишались в руках лісової управи, яка у 1881 році була перетворена в дирекцію державних лісів і маєтків.
12801242_1693651534214886_23311335628741886_n

У 1872 році через село прокладено залізницю Чоп – Мармарош – Сігет. Ліс із складів Буштина не тільки сплавляли, але й вивозили залізницею.10473066_1693651440881562_6324795243369706552_n

Розвиток капіталістичних відносин вів до розшарування селянства. За переписом 1900 року із 608 жителів лише половина займається сільським господарством, 28 чоловік жили з допоміжних заробітків. Поряд з цим жителі Буштина 60 днів на рік повинні були працювати на ремонті і будівництві доріг та мостів.
12495229_1693651644214875_2261062186155567163_n

Робітникам жилось не легше. Робочий день на лісозаготівлях тривав 12 – 14 годин, мешкали в колибах, спали на землі біля вогнищ, заробітки були мізерні.
12495233_1693651624214877_8265318292311249203_n (1)

В пошуках кращого життя багато буштинців емігрували за кордон : Добош М.П., Орос П.П., Ярема Ю.І., Грицюк Д.А.

На початку ХХ ст. Буштино було типовим верховинським селом. Хати будувалися з дерева, в зруб, покривались соломою, частково дранкою. Одяг буштинці носили з домотканого полотна і сукна. Традиційною частиною одягу залишався петек, що виготовлявся з овечої вовни.10357121_1693651467548226_7174205182516969822_n

Малодоступним було медичне обслуговування. На 14 навколишніх сіл був лише 1 лікар.

12795345_1693652027548170_2737134785655099927_n

У селі працювали дві церковнопарафіяльні школи, які давали лише початкову освіту. В одній із них (українській) навчалося 180 дітей.
12802887_1693651947548178_7675861445891664573_n

Представники Буштина разом з військовополоненими, що повернулися з Росії, 21 січня 1919 року на Хустському народному з’їзді голосували за возз’єднання з “Великою Україною” (Деяк І., Микуляк М., Андришин В.).
12705330_1693652047548168_3912836675470872347_n

Із 1919 до березня 1939 Буштино підпорядковувалася Чехо-Словацькій Республіці. В цей період у селі працювали млини та електростанція, деревообробна фірма “Нашицька”, початкова школа, “Просвіта”, видавалася газета “Карпатська правда”.
12743822_1109845292380562_6419017752028038805_n
17 березня 1939 року Буштино було окупована угорськими військами. Були заарештовані десятки жителів: Мочар В.І., Гичко Ю.І., Ференц П.Ю., Лукач І.М. На каторжні роботи до Німеччини було відправлено 81 буштинця.

З приходом Червоної Армії в її лавах воювали 54, а в Чехо-Словацькому корпусі – 84 жителі села.

Одразу після “визволення” 24 жовтня 1944 року буштинці обрали сільський Народний комітет у складі 20 чоловік. Головою його став В.І. Мочар, заступником – М. Томаш. До складу Народного комітету увійшли М.Міговк, М. Дуйчак, П. Лазорко, Д.Орос. Начальником дружини (міліції) був обраний І.Пуга.
12795471_1693652054214834_4360328247394031507_n

Комітет відав розподілом зерна і землі, забезпеченням селян продуктами, паливом, організацією робочої сили, відбудовою зруйнованих мостів, шляхів, ремонтом школи, роботою місцевого кооперативу.
12801692_1109844735713951_5199410252360700403_n

Комітет послав на Перший з’їзд Народних комітетів Закарпатської України Ливринца І.В., Дуйчака М.М., Кузьменка В.М.
12795479_1109846142380477_1864942539713252435_n

З нагоди прийняття Закарпаття до складу України 1 липня 1945 у селі відбувся мітинг, на якому виступив голова комітету І. Лукач, вчителька О.Орос та секретар місцевої організації Спілки молоді М. Соломонка.
12799143_1693651974214842_5054527403105722921_n

Народна рада націоналізувала ліси та підприємства Буштинської лісової дирекції, орні землі та пасовища.

Розташування

Селище розташоване у східній частині Закарпаття, в низовині за назвою Мармароська котловина, в місці впадіннярічки Тереблі в Тису, напроти гостроверхих вершин Гутинського пасма, за 8 кілометрів від районного центру. 16 червня 1872 було відкрито ділянку Сату-Маре — Королево — Буштино Угорської Північно-східної залізниці, а 19 листопад 1872 ділянку Буштино — Сигіт. Через населений пункт проходить автомагістраль державного значення Мукачево — Рогатинта залізниця Чоп — Солотвино, завдяки яким Буштино має вдале сполучення з іншими населеними пунктами не тільки Закарпаття, а й усієї України та інших держав. Селище має чітко визначені межі: з півдня по річці Тиса проходить межа з селами Яблунівка та смт Вишково, з заходу — селом Стеблівка, з півночі — селами Новобарово та Вонігове, зі сходу — селом Руське Поле.

Площа всіх земель селища становить 2566 га, з них населеного пункту — 1001 га. Населення Буштина становить 8652 чоловік.Тут проживають українці, угорці, росіяни, румуни, роми, словаки, німці тощо. Клімат помірно-континетальний з теплим літом і м’якою зимою. Протягом року переважають південно-західні вітри, що дмуть згідно з орієнтацією долини річки Тиса. Територія селища має рівнинний рельєф. Через Буштино протікають річки Теребля, Тиса та невеличкі струмки, потічки і водотоки: Млиновиця, Помийниця, Розтока та інші.

Економіка

На території селища колись діяли потужні державні підприємства (Буштинський лісокомбінат, Електроавтоматика, СОК Тиса тощо), які давали робочі місця тисячам працівникам не лише з Буштина, а й навколишніх населених пунктів. Але після розпаду СРСР ці підприємства почали занепадати. Проте почав зміцнюватися малий та середній бізнес селища, на базі яких і піднімається соціально-економічна сфера Буштина.